ХРАМ ПОКРОВА БОЖЬЕЙ МАТЕРИ

Адрес: Львовская обл., Стрийский р-н, с. Баня Лисовицкая
Настоятель - протоиерей Виктор Путятицкий

У Стрийському районі Львівської області біля гарного курорту Моршина на автошляху Львів – Стрий — Івано-Франківськ розташовано село Лисовичі, 460 дворів. З 1990 року розділено на села Лисовичі і Баня Лисовицька. Село, як і другі села, має свою історію. Перший спомин 1371 рік. В першу світову війну село стало ареною запеклих боїв і було повністю знищено, а всі посіви спалені. Свідченням цього являється масове поховання воїнів при виїзді із Лисович в сторону Івано-Франківська з правої сторони.
Відносно церковної історії в с. Лисовичах до сьогодні зберігся дерев'яний храм, збудований в зруб, датований 1712 роком. Знайдено Антимінс, датований 1710 роком, тому можна припускати, що церкву збудовано набагато раніше. В селі битує така версія: поміщиця (імені її ніхто не знає, називають її просто Пані) виділила ліс на будову церкви. Ця церква дерев'яна, трьох купольна, накрита ґонтами.
Храм був в аварійному стані, хрести похилились на церкві, вхідні двері з трудом відкривались, все було підготовлено до закриття. Скільки праці духовної, емоційної та фізичної прийшлось приложити, щоб привести в належний стан цю перехилену церковцю, на якій висіла і по нині висить таблиця - пам'ятка архітектури 1712 р. З перших днів прийшлось йти на конфлікт з сільською і районною владою, а найбільше із церковним комітетом. В церкві не було електроенергії, церква чорна - світили свічками, за 260 років ніхто ремонту не робив. В стінах кругом просвердлені діри 40 мм., через які можна було бачити все, що робиться кругом на подвір'ї. Горне сідалище знаходилось по середині вівтаря, з переді прикріплена дошка і до низу обшальована. Дошка мала довжину (ліво-право) 2,5 метра і ширину 25 сантиметрів. Євангеліє лежало в поперек, семисвічника не було. Все було зроблено, як у (латинському) костелі. На іконостасі по центру висів портрет жінки поміщиці (Пані), яка наче б то пожертвувала ліс на цю церкву.
В 1975 році при великих суперечках, навіть заушеніях, ми відсунули горне сідалище до стіни. Тоді виявилось, що існує Престіл, який був захований. Цей старінний Престіл, був зроблений в зруб метр на метр (1х1), без металевих цвяхів (були дерев'яні кілки), на якому була дерев'яна кришка, обтягнута домотканим полотном. По кутах залиті сургучні печатки, а біля них на білому папері наклеєне зображення Голгофської жертви: восьмиконечний хрест, спис, тростина з губкою і напис: ІС-ХС, НІ-КА. На кришці по середині залиті не відомо чиї, мощі.
На свято Великомученика Димитрія Солунського (8 листопада 1978 р.) до церкви с. Лисовичі вперше ступила нога Митрополита Львівського і Тернопільського Миколая. Його святими молитвами був освячений новий Престіл з вложеною частинкою мощей Преподобного Іова Почаївського.
І надано новий Антимінс в честь Вмч. Димитрія Солунського. Кришка старого Престолу знаходиться в низу нового, як пам'ятка Православ'я ХVII – XVIII ст.
В 1988 році наступили 1000-літні торжества Хрещення Київської Русі – України. Тисячолітній ювілей закінчився можна сказати плачевно для всієї Львівської і не тільки Львівської області. Ворожі сили завжди шукали можливість знищити Церкву Христову. Знаючи, що знищити Церков Божу неможливо, вони під видом соціалізму, комунізму, руху чи папізму завдають шкоди Церкві і всему чесному народу. Такого зневірства, насильства, розчарування, несправедливості, підкупництва та розбрату наше покоління ще не знало.
Все тоді і сьогодні зводилося і зводиться для того, щоб звести народ до великого зубожіння, знищити віру наших Православних предків, обряд та в цілому український народ, різними санкціями та указами, насильством та приниженнями честі і гідності. Як сьогодні прийнято говорити “заходу” стало не до вподоби те, що в період Горбачовської перебудови стали відкриватись Православні храми. Тоді були кинуті всі сили: ідеологічні, фінансові, матеріальні та фізичні, щоб віддані храми знову забрати. Храми ніби і відкриті, але закриті духовно. Така біда постигла і наш Свято-Димитріївський храм в с. Лисовичі.
В неділю “О блудном сині” 11 лютого 1990 року антиправославні вандали яких очолював РУХ, “проявили свою любов” – і силою захопили наш храм. Мені з Божою допомогою вдалось зібрати духовні та фізичні сили, щоб пройти через всі погрози, знущання і випробовування, організувати людей і побудувати в тому ж селі тимчасову церкву. (Це біля самого Моршина і називається с. Баня Лисовицька).
З Святительського благословення Архієпископа Львівського Іринея (нині Дніпропетровський), на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці (Лазарева субота, 7 квітня 1990 р.) ми освятили цей скромний храм в честь „Покрови Божої Матері".
Літургія здійснюється на Антимінсі, який знайдено в старому Свято-Богоявленському храмі. Освячений Антимінс у 1957 році Єпископом Дрогобицьким і Самбірським Григорієм до церкви с. Лисовичі.
Храм маленький і бідненький, але він великий і багатий духом, побожністю і чеснотами народу входящого в нього. Переслідувань і знущань стало менше, настали труднощі матеріальні. Помочі нам ніхто не дає, нас називають “москалями” та ”п`ятою колоною”. Але ми кріпимось молитвами народу Православного, вірного і чесного духовенства, благословенням щирого і невтомного Владики нашого Архієпископа Августина. Його Високопреосвященство і в цьому 2001 році на престольне свято Покрови Божої Матері, відвідав храм і після богослужіння сказав – “у вас завжди хорошо, а в цей раз найкраще”.

 

 


Mail.ru Rambler's Top100 logoSlovo.RU