Адрес: Хмельницкая обл., г. Изяслав.

Настоятель - протоиерей Георгий Иртегов.

Ізяслав - одне з найвидатніших міст Великої Волині. Його тисячолітня історія рясніє яскравими подіями, повязаними зі становленням і зміцненням Київської Русі, розвитком національної самосвідомості українського етносу та його культури. Ось чому Ізяслав приваблює до себе тих, хто досліджує історію України. Для істориків це місто, його пам'ятники архітектури наче сторінки захоплюючої книги.

Заснування і найменування міста Ізяслав, очевидно, слід пов'язувати з періодом діяльності на Волині досить талановитого, енергійного князя Ізяслава Мстиславовича - внука Володимира Мономаха. Ізяслав Мстиславович князював на Волині у 1135-1142 роках. У період боротьби за Київський престол Ізяслав Мстиславович укріплює кордони між Волинню і Київщиною, які пролягали на сході по річці Горинь.
Літописи давніх часів засвідчують, що понад 900 років тому наш Ізяслав був містом, про яке написано: "...монголо-татари в грудні 1240 року захопили і зруйнували Київ, Вижгород, Білгород і пішли далі на захід, на Волинь і Галичину, де захопили багато міст і в їх числі (1241 р.) місто Ізяслав на річці Горинь".

В листопаді 1996 року Ізяслав і його мешканці відзначали 900-літній ювілей міста. Ізяславу 900.

Місто Ізяслав - адміністративний центр однойменного району Хмельницької області, розташований на півночі Подільської та Придніпровської височини, на межі Малого Полісся і лісостепу над річкою Горинь, на 50,7 градуса північної широти та 44,3 градуса східної довготи, за 103 км на північ від міста Хмельницького. Територія міста у визначених міських межах становить 1463 гектарів, із яких під забудовою 915 гектарів.

Унаслідок роздроблення Київської Русі на удільні князівства (ХІІ ст.) Ізяслав увійшов до складу Галицько-Волинського князівства. Із часів Київської Русі доля Ізяслава тісно пов'язана з долею сусіднього, також дуже давнього, м. Острога, яким володіли великі магнати князі Острозькі. У політичному відношенні Ізяслав був залежний від Острога до першої половини ХV ст. Після смерті великого князя Я. Ф. Острозького (1448 р.) його великі маєтки були поділені між синами Іваном та Юрієм. Першому дістався Острог, другому Ізяслав. У 1446 році Юрій переїздить до Ізяслава на постійне мешкання і починається пора князювання Заславських. Тут він споруджує замок на крутому і високому березі Горині, насипає вали навколо міста. З 1581 року ця споруда має назву "Верхній Замок".

Визначною віхою у розвитку Ізяславського краю, найціннішим внеском у духовне життя XVI століття, віхою ,яка оцінена лише сьогодні, є внесок родини князів Заславських у завершення праці над створенням видатної пам'ятки української культури - Пересопницького Євангелія, української Першокниги. Почали писати Євангеліє в селі Двірець, що в 25-ти кілометрах від м. Ізяслава в Свято-Троїцькому монастирі (1556-1557 рр.), де було написано перше Євангеліє від Матвія. Закінчилась робота над Євангелієм вже в монастирі Різдва Пресвятої Богородиці, що в Пересопниці (20 км від м. Рівного) в 1561р. Фундували справу волинські князі: княгиня Анастасія Юріївна Заславська та князі Черторизькі - Іван Федорович та Євдокія.

Найбільшою втіхою кожного віруючого серця є молитва у святому храмі. Саме тут відчуваєш особливу присутність Божу, радієш тому, що потрапив у дещо інший світ, світ благодатний, невимовно прекрасний, в якому хочеться перебувати і єдиними помислами і єдиним серцем підносити Жертву Хвали та подяки Всемилостивому Творцю за Його безмежно великі благодіяння. До храмів завжди спішили наші батьки, діди і прадіди, адже лише у храмі можна в повній мірі відчути і пережити атмосферу того чи іншого свята, попросити небесної помочі собі і своїм друзям та родичам, вилити без остраху перед Богом свою сповідь та розкаяння або просто побути у тихому мовчанні віч-на-віч зі своїм Творцем. "Ти, Боже, створив нас із прагненням до Тебе, і томиться від неспокою серце доти, доки Тебе не знайде..." - говорить блаженний Августин. Важко уявити собі життя без Бога, без Церкви, без віри, без храму, без пасхального "Христос воскрес", без Різдвяних колядок і усього іншого, чим так багате Православ'я. Наша душа прагне спілкуватися з Богом, вона шукає Його, і тому не заростали стежки і дороги до храмів в усі часи тяжкої багатостраждальної історії нашої землі.

Ось уже півтора століття тихе, нетлінне і благодатне світло Христове осяює ізяславчан у Свято-Михайлівському храмі Нового міста. Засновано храм у 1869 році на кладовищі. Служби в ньому звершувались на свято Архистратига Божого Михаїла та в дні особливого поминання померлих (вселенські батьківські суботи). Першочергове значення надавалось соборному храму Різдва Христового, заснованому в 1835 році, який разом із кладовищенською церквою Успіння Пресвятої Богородиці окормляв 1495 дворів на старому місті.

На новому ж місті церква Святого Миколая, заснована 1861 року (на її місті зараз знаходиться середня школа № 1). Довідкова книга про приходи і монастирі Волинської Єпархії минулих часів вказує нам на зміни, які відбулися в 1914 році: "...Изяславский собор переименован в приходскую церковь, а Николаевская церковь перейменована в соборную; соборный причт переведён к новому Николаевскому собору". І цього року (2011 р.) Миколаївський собор святкував би своє 150-річчя. Невідомими поки що для нас залишаються сторінки історії життя нашої церкви під час Першої Світової війни, Жовтневої революції, громадянської та Великої Вітчизняної війни. Відомо небагато: у 30-х роках XX століття всі храми Ізяслава були зруйновані тогочасною владою. Залишився тільки церковний будинок біля кладовища Нового міста, який тільки у 1942 році був перебудований у Михайлівську церкву, де розпочато богослужіння. Лише кілька післявоєнних фотографій 50-60-х років розповідають про те, що теплилось духовне життя у храмі у важкі часи безвір'я та сильних утисків віруючих на чолі із священиком о. Олексієм Яворським. У 1964 році храм було закрито, частину цінних ікон знищено, частину викрадено. В храмі розмістили художню майстерню, а згодом відкрили книжковий магазин "Легенда".

У 1994 році вийшов указ президента "Про повернення культових споруд". Після неодноразових звернень віруючої спільноти Нового міста до міської ради, районної та обласної держадміністрації, а також до райсуду міста Ізяслава 29 липня 1994 року відбулась реєстрація общини. Розпочались роботи з відновлення храмової споруди Михайлівської церкви та духовного життя в ній. 21 листопада 1995 року відбулась перша урочиста служба з нагоди дня Храмового свята.

19 вересня 1996 року здійснено освячення Престолу та храму на честь Святого Архистратига Михаїла і інших Небесних Сил Безплотних. Торжества очолив Преосвященніший Антоній, Єпископ Хмельницький і Шепетівський (нині митрополит).

З того часу у храмі регулярно здійснюються богослужіння.

18 травня 2002 року храм відвідав Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви. Він осінив віруючих своїм святительським благословенням. Владика побажав пастві стверджуватись у мирі та любові, невтомній праці на благо та процвітання духовного життя у нашому храмі та в усьому Святому Православ'ї. Тепер у недільні та святкові дні живе слово святої Євангельської істини звучить у храмі Святого Архистратига Михаїла. Трудиться церковна община на чолі із протоієреєм о. Георгієм Іртеговим та священиком Іваном Савєльєвим.

Непросте життя приходу, але в наш досить складний час успішно здійснюється служба в храмі, звершуються таїнства та обряди, організовуються паломництва, ведеться соціальна робота. При Свято- Михайлівському храмі відкрита недільна школа для дітей. Її відвідують діти, що навчаються в середніх школах та в школі-інтернаті м. Ізяслава. В храмі вони роблять перші кроки до пізнання Бога, вивчають Закон Божий, Святе Письмо, молитви.

Учні недільної школи, прихожани зі стін храму несуть у власні домівки слово Боже, основи християнської моралі. Сіючи розумне, добре, вічне, сприяють налагодженню мікроклімату в родинах і у громаді в цілому.

Відповідаючи на вічні запити людської душі, Церква дбає, аби кожен член пастви не розминувся в земному житті з головним, пізнав самого себе, пізнав людей, пізнав Бога; був здатен бачити незліченні Божі чудеса; будував своє мирське життя не на піску людських вигадок, а на камені Божественного одкровення.

Щира, прониклива молитва у храмі у сукупності зі злагодженими церковними піснеспівами згуртували громаду глибоковіруючих християн. Пізнаючи Божу мудрість, Вічні Істини, переконавшись, що, найперше, Бог є любов, вони стали надійною опорою Церкви.

Подальша розбудова храму Святого Архистратига Михаїла, постійне зростання пастви - свідчення того, що Божа Десниця, Доскональний Творчий Розум і Всемогутність Божа бережуть церкву і її люд.