Свято-Вознесенский  собор

Адрес: Сумская обл., г. Конотоп, ул. Свердлова, 2. Тел.: (05447) 6-44-89.
Настоятель — епископ Конотопский и Глуховский Иосиф (Масленников).

В народе Драгомиривска церковь, построенная в 1846 году. Находится по 3-му переулку ул. Свердлова. За годы советской власти была разрушена центральная баня и снят крест. Разрушена колокольня. Недавно баню церкви отстроили. На территории церкви находится семейный склеп Драгомировых.


Трёх-Анастасиевский собор

Адрес: Сумская обл., г. Глухов, ул. Спасская, 2.
Настоятель — епископ Конотопский и Глуховский Иосиф (Масленников).

Сучасний Глухів – одне з найкрасивіших старовинних міст України. В ньому багато унікальних пам’яток архітектури. Але Трьох-Анастасіївський кафедральний собор у місті Глухові, за визначенням вітчизняних і зарубіжних експертів, має не лише національне значення, а й міжнародне. Звісно, поважні експерти мають право на такі оцінки, вивчаючи документи, оцінюючи ступінь збереження розписів, віддаючи належне архітекторам.
 
Для глухівчан же Трьох-Анастасіївський собор є гордістю міста. В будь-яку пору року, за будь-якої погоди собор велично височіє над буденністю. Біло-голубі бані зливаються з небесами, і коли довго дивитись на них, то здається, ніби сам починаєш літати. А для вірян - це Храм. І його історія, яка ніби в дзеркалі відбила всі суспільні потрясіння епох, теж захоплює…
 
Упродовж 1708-1782 років Глухів був столицею Гетьманщини і Лівобережної України, центром розвитку культури та зодчества. У місті працювали видатні архітектори XVII-XVIII ст., витвори яких прикрасили гетьманську столицю. Своїм виникненням храм завдячує родині гетьмана Івана Скоропадського, а сучасним виглядом – родині відомих цукрозаводчиків Терещенків.
 
Вперше муровану Анастасіївську церкву збудували у південно-східній частині загальноміської фортеці у 1717 р. на кошти гетьманші Анастасії Скоропадської: «Вблизи дома своего, в городе Глухове, Анастасия Марковна Скоропадская устроила большую богадельню для призрения больных и неимущих, и при них на том месте, где до того находился деревянный храм Воскресения Христова, она основала каменную церковь».
 
За переказами, гетьманша, не знаючи напевно, на честь якої з трьох шанованих Православною Церквою святих Анастасій надали їй ім’я, вирішила освятити збудований храм на честь всіх трьох Анастасій. При Скоропадських Анастасіївська церква була домовою, до того ж здійснювали богослужіння у ній та були її настоятелями «войсковые капеланы», тобто головні військові священики Малоросії.
 
Упродовж ХVІІІ ст. земля, на якій розташовувалась церква, була власністю родини Скоропадських. У нащадків гетьмана зберігались «грамоты Императора Петра Великого 1718 года и Императрицы Елизаветы Петровны 1744 года на земельные владения старой Анастасиевской церкви, а также универсал гетмана, графа Разумовского, 1751 года на тот же предмет».
 
План першозбудованого храму Скоропадської нагадував древній християнський «baptisterium» (хрестильню). Оздоблення стін та інших частин церкви були традиційними для південноросійської архітектури. Церква потерпала від пожеж 1748 р. та 1784 р., але обидва рази відновлювалась.
 
За наказом Сенату у 1782 р. на Лівобережну Україну розповсюдився адміністративний устрій Росії, і Глухів, втративши статус столиці, на правах повітового міста увійшов до складу Новгород-Сіверського намісництва. Після пожежі 1784 р. за наказом Катерини ІІ будівлі міста, які найбільше постраждали від стихії, не відновлювались, а розбирались на цеглу, яка використовувалась для зведення нових споруд.
 
Були надані кошти на добудову Троїцького собору; руїни ж Михайлівського храму, церков дівочого монастиря знищили, щоб ліквідувати навіть згадки про автономію України. Ці храми, хоча були суто церковними будівлями, уособлювали дух українського самостійництва, бо відображали мистецькі уподобання козацтва – наймогутнішої на той час суспільної сили.
 
Таким чином у першій половині ХІХ ст. поступово занепала і колишня гетьманська Анастасіївська церква. У 1816 р. вона була перебудована на двоповерхову з прибудовою та дзвіницею. У цьому ж році на другому поверсі храму, віддаючи данину попередній церкві Воскресіння Христова, був влаштований однойменний приділ. Згодом парафію Анастасіївської церкви, яка стала найбіднішою у місті, приєднали до Троїцького собору, а храм фактично закрили.
 
У 1846 р. глухівський купець Артемій Якович Терещенко вніс на утримання церкви 4 тис. карбованців і служба в ньому відновилась. Доброчинця обрали церковним старостою, а у 1872 р. з правого боку головного корпусу храму його коштом був улаштований додатковий приділ на честь святого Артемія. У звіті контори Артемія Яковича у Глухові за 1872-1873 рр. зазначалося: «На устройство нового придела и починку иконостаса Анастасиевской церкви израсходовано 6146 руб.». У такому вигляді церква залишалась до 1897 р.
 
У 1877 р. Артемій Якович помер. Його поховали біля церкви, а пізніше, у 1882 р., тут знайшла спочин і його дружина Єфросинія Григорівна.
 
На початку 1884 р. брати Микола та Федір Терещенки звернулись до Чернігівської Духовної консисторії за дозволом на спорудження нового Трьох-Анастасіївського храму-усипальниці. У свою чергу консисторія звернулась із тим же проханням, додаючи проект побудови храму, до Чернігівського губернського правління. Автором проекту був відомий академік архітектури із Санкт-Петербургу Андрій Леонтійович Гун. 24 березня 1884 р. «совещательное присутствие» будівельного відділу Чернігівського губернського правління затвердило проект побудови нової кам’яної церкви у Глухові і зазначило, що «он составлен по всем правилам строительного искусства и архитектуры». Проект затвердили губернатор князь Шаховський, губернський інженер Савицький, губернський архітектор Фесолоницький.
 
Землю під Трьох-Анастасіївський храм глухівські меценати – брати Микола, Федір та Семен Терещенки - придбали у міщанина Цвєтухновського. Вона межувала з церковним будинком, у якому розміщувалося Духовне управління. Згодом його передали у користування диякону Андрію Павловичу Довгополому. Пізніше родина Терещенків для розширення ділянки під будівництво храму викупила частину землі, що знаходилась поруч у дворянина Богдановича та міщанки Семеникової, але не без перешкод. Між Терещенками та Матроною Дмитрівною Семениковою виникли земельні тяжби. У жовтні 1884 р. «женой глуховского мещанина» було надане «прошение» до Глухівського Повітового Поліцейського Управління «о нарушении Строительного Устава при постройке церкви». Але рік потому тяжби припинились, бо, як зазначено у заяві позивачки від 24 квітня 1885 р., «в настоящее время гг. Терещенки усадьбу у меня купили, а поэтому имею честь заявить Полицейскому Управлению, что дело, заведенное по сему предмету, прошу прекратить».
 
За наказом Чернігівського губернського правління наглядати за будівництвом храму міг тільки архітектор з атестатом, який підтверджував його кваліфікацію. Таким став Вільгельм-Генріх Ганке. Господарчою частиною займався керуючий справами Терещенків – статський радник П.В.Бек.
 
Підмурки нового храму заклали 2 травня 1884 р. Він будувався та опоряджувався протягом дев’яти років. Всі витрати на будівництво, оздоблення і облаштування церкви обійшлися фундаторам у 387221 крб.
 
Будівля зведена з місцевої цегли на вапняно-піщаному розчині. Підмурки цегляні, стіни потиньковані, вхідні двері дерев’яні, різьблені, підлога з квадратових плит сірого мармуру, дахи й бані по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною крицею. Храм дуже пишно з великим смаком декоровано як ззовні, так і всередині. У зовнішньому декорі домінують вертикальні членування – лопатки, вузькі витягнуті вікна, півколонки, вертикальні профільовані гурти. Три входи акцентовані тамбурами-ганками з романо-візантійськими перспективними порталами й трикутними щипцями.
 
В інтер’єрі велику цінність становлять розписи, виконані у 1892-1893 рр. під керівництвом та за особистою участю відомих художників братів Павла та Олександра Сведомських. Разом з ними працювали видатні художники В.Верещагін і Ф.Журавльов. Храм розписаний з широким застосуванням золотого тла й геометричних орнаментів подібно до розписів Володимирського собору у Києві. Розписи у верхній частині конхи головного вівтаря та західної стіни належать пензлеві Миколи Пимоненка. Іконостас із сірого полірованого мармуру виконаний за проектом іконописця Олександра Мурашка.
 
Трьох-Анастасіївський храм вирішено в архітектурних формах неовізантійського стилю, дуже поширеного в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. Він масивний, кубічний, п'ятибанний, тринефний, чотиристовпний, з трьома апсидами і просторим підвалом, що використовувався для господарчих потреб, зокрема й для влаштування повітряного опалення. За легендою, від родового особняка Терещенків до нижнього ярусу храму, де знаходиться їх родинна усипальниця, вів підземний хід, зруйнований під час будівництва водопроводу. Але дослідженнями не вдалося підтвердити або спростувати цей факт, бо поки що не знайдено ніяких доказів існування таємничого переходу.
 
Завершення будівництва та освячення нового Трьох-Анастасіївського храму-усипальниці відбулось у 1893 р. На місці старої церкви звели храм-каплицю. Є версія, що нащадки «храмосоздательницы, гетьманши Скоропадской, отделили и разобрали двухэтажный корпус пристройки 1816 года, одноэтажный придел 1872 года, а также колокольню, оставив лишь склеп и первоночальный алтарь во имя св. Анастасии, с целью обратить их в часовню, которая бы служила памятником о их предках». Але це малоймовірно, бо існує підтверджений неспростовний факт, що 21 травня 1894 р. брати Терещенки звернулись до Святішого Синоду із проханням знести стару гетьманську церкву «как оставшуюся вследствие своей ветхости без всякого употребления». До Глухова були направлені професори Петро Лошкарьов та Микола Петров, які зробили висновки, що «предназначенная к упразднению старая Трёх-Анастасиевская церковь со стороны зодчества не представляет собой ничего особенно замечательного…». Стару церкву розібрали протягом 1894-1897 рр., а на залишеній частині головного вівтаря упродовж 1901-1902 рр. за наказом Миколи Терещенка збудували новий храм-каплицю.
 
У фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського зберігається фото початку 30-х років ХХ ст. із зображенням каплиці біля Трьох-Анастасіївського храму у стилі козацького бароко. З нещодавно знайдених планів земельної ділянки та будівель Анастасіївської церкви 1947 р. стало відомо, що висота каплиці сягала восьми метрів. У плані вона мала шестикутний обрис. Кожна деталь екстер’єру невеличкого храму була підпорядкована загальному архітектурному задуму, що мав виключні пропорції стрункої башти, витонченість деталей оздоблення, серед чого домінували криволінійність, ошатність і ускладненість декоративних надкарнизних люкарн, які увінчували шестигранну баню, наріжні півколонки, профільовані карнизи, лучкові та припідняті віконні пройми, вишуканий портал, прикрашений розкішним декором. Ця архітектурна споруда, що гармонійно завершувалась гранчастою маківкою із золоченою кулею для кріплення хреста, доповнювала архітектурний ансамбль Трьох-Анастасіївської церкви, але, на жаль, не витримала часів «воинствующего атеизма» і була знищена у 1950-х роках.
 
Після освячення церкви останки Артемія Терещенка і його дружини Єфросинії були перенесені до родинної усипальниці, розташованої у першому ярусі храму. Крім батьків, у ньому були поховані Федір Артемович (1894 р.), дружина Миколи Артемовича – Пелагея Георгіївна (1897 р.) і сам Микола Артемович (1903 р.). У 2003 р. під час дослідження усипальниці завідувачем науково-дослідного відділу заповідника Ю.О.Коваленком був знайдений саркофаг із останками Миколи Артемовича Терещенка. Таким чином була спростована інформація про знищення останків родини Терещенків у післяреволюційний період. Виявилось, що поховальні камери сплановані в один ряд у центральній частині усипальниці і знаходяться під підлогою, вкритою квадратними плитками із сірого мармуру. Тут же, на думку дослідника, існує ціла галерея склепів, які не були використані за призначенням й залишились порожніми. Наразі нижній ярус використовується як тепла церква: в апсиді влаштовано та освячено вівтар, встановлено дерев’яний іконостас. Взимку тут проводять служби, бо після подій Великої Вітчизняної війни, які призвели до певних технічних втрат, у верхньому храмі була порушена система пічного опалення.
 
У 1943 р. був зруйнований центральний купол церкви. Богослужіння відбувалися у «підземеллі» аж до початку 1950-х років. Лише навесні 1951 р. над пошкодженою банею зробили звичайну дерев’яну стелю. Цього року Великдень святкували у верхньому храмі. Такий вигляд церква мала ще кілька десятиліть.
 
З акту технічного огляду від 1957 р. відомо, що храм на той час знаходився у задовільному стані, але «стропила, обрешетки деревянные, кровля железная и трубы – всё нуждается в текущем ремонте; внешний декор в отдельных местах требует ремонта после осколочных, пулевых и снарядных пробоин; требуется в восстановлении стеновая роспись; требуют капитального ремонта двери, ступени, наличники и карнизи, штукатурка, ограда, ворота, калитки металлические на кирпичном фундаменте». Щоб зберегти пам’ятник, користувачу була поставлена вимога виконати ремонтні роботи упродовж 1956-1965 рр.
 
Достеменно невідомо, як проходила відбудова церкви, але 1950-ми роками датується розпис «Свята Трійця» у центральній бані. За спогадами старожилів, її первісно прикрашали лише зображення небесних сил, а у повоєнні роки з’явилось зоряне небо. При відбудові куполу попередній еліпсоїдний було замінено приплюснутим сферичним. У 1983 р. під час ремонту на банях було встановлено нові хрести.
 
Трьох-Анастасіївський собор є однією з найвидатніших в Україні комплексних пам’яток архітектури й монументального мистецтва доби історизму. Він внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка національного значення.
… Звісно, історичні факти і нові дослідження науковців дозволяють нам наблизитись до розуміння долі цього собору. Але головне – в ньому звучить слово Боже. А зовнішній вигляд, інтер’єр, розписи, музика і гра світла покликані створити відчуття раю на землі.